Денис Яковлєв: майстер "трюльників" й млинців

Однією з найяскравіших постатей у складі «Ферро-ЗНТУ» на сьогодні є форвард з українським громадянством і американською школою баскетболу Денис Яковлєв, чиє вміння влучати у кошик з дальньої відстані завше викликає позитивний вибух емоцій у запорізьких прихильників популярної гри. Отже, пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з цим обдарованим гравцем.

З досьє. Денис ЯКОВЛЄВ народився 29 березня 1986 року в Харкові. Студент четвертого курсу Університету штату Невада (США). Перший тренер – Пол Янблад (США). Виступав за студентські команди США, БК «Одеса». Чемпіон студентської ліги США. У складі «Ферро-ЗНТУ» дебютував у виїзному матчі проти «Черкаських мавп» 3 жовтня 2008 року. Зріст – 200 см.

 
— Денисе, коли й за яких обставин відбулося твоє знайомство з баскетбольним м’ячем?
— Коли мені виповнилося дев’ять років, наша родина переїхала з Калуша, що в Івано-Франківській області, до штату Айова (США). Через два роки я подружився з іще одним хлопцем з України Митьком, у якого був старший брат, що займався баскетболом і американським футболом. Саме він ознайомив нас із правилами гри. А оскільки на гаражі кожного американця висить баскетбольне кільце, ми з Митьком грали проти його брата. Спочатку програвали, а коли подорослішали, почали в нього вигравати.

 
— Це була, так би мовити, твоя початкова баскетбольна освіта. А хто ж тебе виводив у люди?
— Мій шкільний тренер Пол Янблад, до якого я прийшов у сьомому класі. А вже у дев’ятому класі я захищав кольори збірної школи. Між іншим, батьки мої нейтрально ставилися до цього захоплення, мабуть, тому що мало розумілися на цій грі. Втім, баскетбольні гени у мене є: колись за команду Львівського політехнічного інституту грав мій дідусь. 

 
— Як ти сприйняв включення твоєї персони до символічної збірної першого кола чемпіонату Української баскетбольної ліги за версією офіційного сайту УБЛ?
— Я про це вперше чую і навіть не знаю, як сприймати цю новину. А от батьки мої, мабуть, обізнані, оскільки, знаходячись в Америці, про моє існування в українському баскетболі дізнаються завдяки Інтернету, де навіть знаходять відеозаписи ігор. Між іншим, свого часу батько і мати нейтрально ставилися до мого  захоплення, мабуть, тому що мало розумілися на цій грі. Втім, баскетбольні гени у мене є: колись за команду Львівського політехнічного інституту грав мій дідусь. 

 
 — Чесно кажучи, ти мене здивував незнанням свого рейтингу. Хіба в тебе немає комп’ютера?
— Чому ж, є, але я його використовую лише для спілкування з батьками у вихідні. Щодо новин, то цікавлюсь лише рахунками ігор.

 
— Ти – один із лідерів «Ферро-ЗНТУ». Як ти ставишся до відсутності конкуренції в команді?
— Я так не вважаю, хоча, думаю, кожен гравець прагне перебувати на майданчику, хай не всі сорок хвилин, то принаймні більшість ігрового часу. Це краще, ніж гріти лаву запасних. А гарні виконавці в нас є: приміром, Ігор Локтіонов або естонець Герт Дорбек, котрий нещодавно з’явився у нашому клубі. До того ж, наявність таких кваліфікованих гравців робить насиченими тренування.

 
— Чим ти можеш пояснити недавній провал в іграх запорізького клубу?
— Від смуги невдач не застрахована будь-яка команда. Ми якось втратили стрижень командної гри. Коли ж розібралися, чому в нас не клеяться взаємодії, вдало зіграли проти «Дніпра». Я б навіть сказав, що нам вдалося відновити той рівень гри, який ми демонстрували на початку сезону.

 
— Наскільки важко тобі особисто знаходити мотивацію на протиборство з аутсайдером після вдало зіграного матчу з одним із фаворитів чемпіонату?
— Для нас не буває легких ігор, оскільки «Ферро-ЗНТУ» або не вважають конкурентом для лідерів, або взагалі зараховують до кола аутсайдерів. Тобто на кожного суперника треба налаштовуватися серйозно.

 
— Будь ласка, спробуй провести паралель між чемпіонатом УБЛ і Суперлігою, в якій ти виступав минулого сезону.
— Таке порівняння може мати місце. Адже в УБЛ грають чимало баскетболістів високого класу, в тому числі американців, інших легіонерів. Гадаю, наш чемпіонат нічим не поступається Суперлізі. Врешті-решт, мені хотілося б у складі «Ферро-ЗНТУ» помірятися силою з якимось із клубів Суперліги. 

 
— Як ти гадаєш, чи могли б провідні клуби УБЛ розраховувати на успішний виступ у єврокубкових турнірах, звичайно, якби отримали таке право?
— Чому ж ні? Насамперед, така команди, як «Кривбасбаскет-Люкс», яка має дванадцять рівноцінних гравців. Львівський, черкаський, одеський клуби теж не загубилася б у турнірах ФІБА. Та й ми, можливо, там би зіграли добре.

 
— Чи достатня підтримка запорізьких уболівальників у порівнянні з тим, що ти відчував у Одесі?
— Гадаю, що «Ферро-ЗНТУ» має не меншу підтримку, ніж одеський клуб.

 
— Ти вже добре вивчив Запоріжжя?
— Я – домашня людина, не дужу полюбляю безцільні вештання вулицями. Тому місто вивчаю під час поїздок у тренажерний зал, що у спорткомплексі ЗНТУ. Знаю де вокзали, центр міста… Отже, не загублюсь. А загалом Запоріжжя мені подобаються. Я мешкаю на розі проспектів Леніна та Металургів, і на мене приємне враження справляє вечірнє місто, коли світяться башти на будинках. А вдень відкривається мальовничий вид з греблі Дніпрогесу. Одним словом, мене все тут влаштовує.

 
— І все ж таки, якщо ти вважаєш себе домашньою людиною, чим заповнюєш вільний час?
— Люблю фільми дивитися он-лайн, але більшість вільного часу проводжу на кухні – у мене гарний апетит…

— Які ж твої улюблені страви?
— Можу похвалитися: в мене виходять дуже смачні млинці з малиновим повидлом. А ще вмію варити суп з куркою, картопляне пюре…

 
— У тебе не буде відбою від наречених.
— Я про це не думаю – ще молодий.

 
— А для збірної України ти вже дозрів?
— Не знаю. Наставники головної команди країни на мене ще не виходили. Якщо протягом найближчих двох років я їх не зацікавлю, мабуть, прийму американське громадянство, оскільки в мене є Грін-карта.

 
— Будь ласка, кілька слів про твої плани, найближчі й перспективні.
— Найближчі: вдало провести грудневі ігри, а на Різдвяні свята поїхати до США, щоб побути кілька днів разом із батьками. Щодо перспективи, з нею визначусь навесні, коли в мене закінчиться термін контракту з «Ферро-ЗНТУ». Не забувайте, що ми живемо в кризовий час. Звичайно, заповітна моя мрія – пограти в одному з клубів NBA.

 
— Щасти!

 
Прес-служба БК «Ферро-ЗНТУ»