Владіслав Драгойлович: "Люблю битися під кільцем! Хоча в Україні з цим складно"

Кращий гравець першого кола – Владіслав Драгойлович з "Черкаських Мавп" - зараз переживає не найкращі дні. Протягом жовтня так і не залікувавши травмований гомілкостоп, тепер важкий форвард повинен залишатися поза грою, що майже одразу позначилося на результатах його "мавп": минулого тижня перемога над "Азотом" далася черкащанам лише в овертаймі, а виїзд у Кривий Ріг завершився фіаско.

Сам серб проходить курс лікування в Києві, і, як завжди мріє скоріше вийти на паркет.

 
- Владе, як себе почуваєтесь?
- Я відпочивав десять днів, так що відчуваю себе набагато краще. Цей місяць був надто напруженим – багато тренувань і матчів, але думаю, що якщо не на цьому, то на наступному тижні я вже повернусь на майданчик.

 
- Кажуть, що в такому стані ви відіграли більшу частину першого кола. І як воно було – з травмою заробляти звання MVP місяця?
- Так, і до і після ігор доводилсь робити обезболювальні уколи. Під час матчів було трохи боляче, але не смертельно. Але ж грав я не один, - тому моє визнання гравцем місяця стало можливим лише завдяки нашій командній грі, і ніяк інакше.

 
- Одначе в матчі з сімферопольськими "Грифонами" ви не були схожі сам на себе. Це вже давала про себе знати травма, чи справа у відсутності на майданчику Фелікса Коядіновича?
- Звичайно, відсутність Фелікса дала свої наслідки. Тому що, стараються всі, але Коядінович – занадто важливий для нас гравець, я б сказав найважливіший. Він завжди першим приходить на допомогу. Нехай він класичний другий номер, але Фелікс ладен грати за всіх. Особисто в мене з ним дуже добре взаєморозуміння. З "Грифонами" всі діяли з максимальною віддачею, але без нього наша гра зовсім інша.

 
- Минулого сезону головною проблемою "Черкаських Мавп" була повна несумісність між собою гравців клубу. Як з цим зараз?
- Я не в курсі минулорічних конфліктів у команді, скажу лише що зараз все по іншому – я в клубі вже два місяці і не помітив жодних непорозумінь, в нас склався відмінний корпоративний дух. При цьому не тільки на майданчику. Атмосфера в команді те що  треба: я тільки приїхав сюди, не знав нічого ні про місто, ні про команду. А зараз Черкаси стали моїм другим домом, можна сказати, що це по-справжньому моя команда. Всі хлопці тут дуже відкриті, постійно навкруги чую багато добрих слів. Ну і не можна не сказати пару слів про вболівальників "мавп". Можливо в нас і не тисячі фанів, але всі вони відмінні хлопці, повністю віддані команді, вони нас підтримують як би ми не грали, і який би результат не приносили.

 
- І все ж, мабуть важко бути в іншій країні без родини?
- Та ні, я вже 12 років живу в роз’їздах, окремо від рідні, звик. Після нового року до мене в Черкаси приїде моя дівчина, а батькам я часто телефоную. Звичайно, вони дуже сумують за мною, але ж таке життя.

 
- Вашу гру у три секундній зоні відмічають як тренери так і гравці суперників. Кого ви самі виділите серед своїх візаві в УБЛ?
- Тут багато сильних "великих", але найбільш складно було з тим здоровим хлопцем з "Дніпра" - Хижняком. Дуже непоступливий і жорсткий центровий, в нього просто страшний блок-шот! Може зараз він і не такий сильний як раніше, але коли він є на майданчику, ти відчуваєш, що граєш в баскетбол!

 
- Як вам місцеве суддівство?
-  Не моя справа казати про рефері, але є наступне спостереження. Коли я грав у Сербії і Греції – там доводилося діяти жорстко, агресивно. Особливо якщо ти центровий – повинен битися на паркеті! А тут – за будь-який навіть "ніжний" дотик можеш отримати фол. Але ж мені подобається саме "воювати" під кільцем, це моя позиція і моя манера гри. Ну а якщо в Україні стиль інший – доводиться миритися, вести себе не так як звик…

 
- Про вашого одноклубника Івана Кольєвича кажуть, що він фанат тренажерних залів, наче як тільки прокидається – моментально йде на тренування…
- Так, він саме такий! Але він любить не качати залізо, а просто тренуватися у залі, він кожну вільну хвилину присвячує практиці, вправам з м’ячем, кидкам. Іван справжній профі, скажу я вам. Знаю його з дитинства, і таких фанатів м’яча зустрінеш зрідка. "Тренування, тренування, тренування" - ось його кредо.

 
- Вас не здивував імідж команди, в котрій ви зараз граєте – назва, логотип?
- Так, це не дуже-то в європейських традиціях! Такі назви більше властиві клубам Північної Америки. Особливо смішно, коли в сербських газетах мене називають "мавпою", а друзі телефонують і так і вітаються "Привіт, мавпо!" Проте я вже звик, для мене це в порядку речей. Тим більше якщо клуб грає добре, - хай називають як хочуть.